Билеты Билеты Туры Партнери

Єкспонат музею парку мініатюр „КИЇВ В МІНІАТЮРІ” Видубицький монастир

Єкспонат музею парку мініатюр „КИЇВ В МІНІАТЮРІ” Видубицький монастир

Видубицький монастир засновано у другій половині ХІ сторіччя сином князя Ярослава Всеволодом. Сучасний ансамбль Видубицького монастиря сформувався наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Центр композиції монастиря — Георгіївський собор. На території монастиря також зберіглася Михайлівська церква, споруджена у 1070 — 1088 рр., відновлена у 1766 — 1769 рр., архітектор М. Юрасов.

Легенда

Одна з легенд розповідає про те, як князь Володимир Великий охрещував київських язичників. Без жалю звелів він знищити ідолів, що стояли на горі неподалік від княжого палацу, і яким сам нещодавно приносив жертви. А колишнього покровителя княжої дружини Перуна - дерев`яного ідола з золотими вусами і посрібленою головою - утопити в Дніпрі. Перуна, прив`язаного до коня, виволокли до річки і кинули у воду. Проте, важелезний ідол не потонув, а поплив за течією. Налякані язичники йшли берегом і зі сльозами благали: «Видибай, Боже». Місце, де Перун «видибав», тобто виплив, - стали називати Видубичі, і перший київський митрополит Михаїл заснував там церкву, щоб перешкодити створенню на цьому місці язичницького капища.

Історія монастиря починається з печер, які знаходяться неподалік від нього, на Звіринці (див. статтю Звіринецькі печери). Вважають, що тут був підземний монастир задовго до прийняття християнства Володимиром. Коли ж після 988 року гоніння на християн припинилися, ченці вибралися з підпілля, заснувавши новий монастир і назвавши його Видубицьким - за назвою місцевості. Тут, біля Видубицького урочища, була переправа через Дніпро, де «видибали» за допомогою «дубів» - човнів із суцільного дуба.

З часом печери перетворилися на своєрідний підземне кладовище Видубицького монастиря, а власне монастирське життя повністю перейшло у наземну частину. Монастир, збудований на поверхні, спершу був дерев`яним, тому від цього періоду його існування нічого не залишилося через часті пожежі. У 1054 році Ярослав Мудрий, роздаючи землі своїм синам, подарував урочище Видубичі наймолодшому сину Всеволоду. Новий господар взяв на себе обов`язки ктитора (покровителя) монастиря і в 1070 році, вдячний Богові за народження сина, почав тут будівництво кам`яної церкви. Оскільки монастир стояв понад самою річкою, нову церкву присвятили Архістратигу Михаїлу - захиснику від водної стихиї.

ХІІ-ХІІІ ст.

На початку ХІІ сторіччя монастир стає центром літописання. У 1116 році тут було завершено ігуменом Сильвестром другу редакцію всім відомої «Повісті временних літ». Автором багатьох літописних статей кінця ХІІ сторіччя був видубицький ігумен Андріан. А князь Володимир Мономах зібрав у родовому монастирі велику на той час бібліотеку, що сприяло літописанню.

Видубицький монастир брав активну участь у політичному житті Київської Русі. Саме тут, біля Михайлівської церкви, за традицією збиралося на рать руське воїнство. В 1094 році тут відбулося примирення князів Святополка, Володимира Мономаха і Ростислава перед їхнім спільним походом на половців. Князі використовували монастир також і як в`язницю.

Будучі вотчиною Мономаховичів, Видубицький монастир постійно страждав через князівські чвари. Так 1169 року, під час нападу на Київ Андрія Боголюбського, загинуло близько тридцями місцевих ченців, які заховалися від нападників у печерах. Нападники поховали їх там живцем, засипавши землею всі входи (їх розкопали аж під час досліджень на початку ХХ сторіччя).

Наприкінці ХІІ сторіччя монастир спіткало нове лихо: Дніпро, руйнуючи берег, став наближатися до монастирських споруд. Ченці звернулися до князя Рюрика і той запросив для будівництва захисної підпірної стіни придворного архітектора П.Мілонєга, який у 1199-1200 роках збудував систему підпірних укріплень (так звана «Стіна Мілонєга»). Нажаль ця споруда була зруйнована природною стихією у XV-XVI сторіччях.

До середини ХІІІ сторіччя Видубичі лишаються головним князівським монастирем. Проте, поступово монастир втрачає свою значущість та перестає згадуватися у літописах. Знову ця назва з`явилася лише в актах XVI сторіччя. У той час церковна влада належала Константинопольській патріархії, проте, польські королі також брали активну участь в управлінні церкви. Як результат - ігумени монастиря все зазначене сторіччя були зайняті владнанням земельних справ.

XVI-XIX ст.

У 1596 році частиною православного духовенства було підписано Берестейську унію. Незважаючи на протести, монастир передають уніатам і там з`являється перший уніатський ігумен - Іосат Биковський, який мав гарні стосунки з місцевим православним духовенством. Ситуація змінилася з приходом 1610 року нового ігумена Антонія Грековича, якого зустріли вороже. Весь час свого перебування на посаді він відвідував монастир і місто зрідка. В одне з таких відвідань козаки схопили уночі та потопили у Дніпрі. На початку 1630-х років ворожнеча між православними та уніатами ще більше загострилася, і польський король Владислав IV визнав православну ієрархію у Речі Посполитій. У 1635 році монастир повернуто православним, а уніатську братію переведено до Гродненського монастиря.

Після приєднання України до Московського царства цар Олексій Михайлович підтвердив всі права і привілеї монастиря. Наприкінці XVII - початку XVIII ст. у монастирі з`являється кілька чудових споруд: Георгіївський собор, трапезна з храмом Преображення Господнього, а згодом дзвіниця.

У 1786 році Катерина ІІ своїм указом передала українські монастирі на утримання держави, а їхні володіння - до державної казни. Видубичі отримали статус монастиря другого класу і стали лікарнею для київських ченців. З цього часу частина території монастиря поступово перетворилася на кладовище, а продаж ділянок тут став одним з головних джерел прибутку монастиря.

ХХ сторіччя

Після встановлення в місті радянської влади, монастирю у 1924 році довелося «саморозпуститися». Цінні культові речі було конфісковано, трапезну перетворено на клуб робітників деревообробного комбінату, а в братських келіях оселилися їхні сім`ї. Службу в Михайлівській церкві правили до 1936 року, поки комсомольці-активісти не розклали на монастирському дворі вогнище з іконостасів монастирських церков. Під час війни монастирські споруди не постраждали. Проте, 1967 року пожежа знищила все внутрішнє вбрання Георгіївського собору разом з колекцією стародруків. Після цього територію монастиря передали Інституту археології НАН України, а в монастирських храмах почалися реставраційні роботи.

У 2002 році комплекс монастирських споруд передано православній церкві. Тепер тут Видубицький Михайлівський чоловічий монастир Української православної церкви Київського Патріархату.